Ми всі точно знаємо: лауреати Нобелівської премії – це люди, якими можна, а точніше потрібно, захоплюватися, адже досягли вони світового визнання не через красиві очі, а завдяки своїй наполегливій праці. Але на цьому для більшості все наше «знаємо» фактично і закінчується, бо, хто став лауреатом, чому саме він і що це за людина, цікавить мало кого . Тож не дивно, що часто ми навіть і не припускаємо, що наші земляки зробили величезний внесок у розвиток науки. Така ж історія і з одним з найвідоміших фізиків Франції Георгієм Харпаком, який, уявіть собі, народився на нашій з вами Рівненщині, пише сайт rivnenski.info.
Георгій Харпак – уродженець Рівненщини
Георгій Харпак (інколи пишуть як Шарпак) народився 1 серпня 1924 року на півночі Рівненської області. Якщо ж ви запитаєте точніше, у якому саме місті, то є два варіанти: або в Сарнах, або в Дубровиці. Така неточність даних пов’язана з тим, що бабуся з дідусем майбутнього вченого протягом багатьох років проживали саме в Сарнах, тож цілком ймовірно, що молоде подружжя Мотела Харпака (тато Георгія) і Хани Шапіто (мама) спершу мешкали у їхньому будинку. Але у більшості досліджень все ж ідеться про те, що народився Георгій таки у Дубровиці, яка, до слова, перебувала тоді у складі Польщі.
Хлопчик був старшим сином у єврейській сім’ї, члени якої займалися виробництвом пива, газованої води та морозива. Загалом, знатна родина як на той час. Був у нього ще менший брат – Андре. У Дубровиці Георгій провів вісім років свого дитинства, тож на Рівненщині він і пішов у свою першу школу, а точніше в гімназію. Уже там було помітно, що на хлопчика чекає велике майбутнє, адже він був направду здібним учнем. Зокрема у цьому навчальному закладі малий Георгій розпочав вивчення двох мов: івриту і польської. До слова, загалом ж він володів п’ятьма іноземними мовами, це згодом йому стало в нагоді і під час наукової діяльності.
Окрім того, що юний Харпак був здібним хлопчиком, також про нього згадують як про напрочуд дружелюбну дитину. Так під час однієї з прогулянок зі своїм товаришем Георгій поранив ногу, ставши на стебло очерету. У рану потрапив мул, через що почалося запалення. Місцевий лікар заради хворобі не міг тож порадив батькам везти сина до Варшави. Це стало однією з причин переїзду сім’ї Харпаків за кордон.
Життя Георгія Харпака за кордоном і початок наукової кар’єри
У Польщі сім’я Харпаків надовго не затрималася. У 1932 році вони у пошуках кращої долі переїхали до Франції. На щастя, у цій стороні світу в них була своя людина – дядько з родиною, які допомогли емігрантам стати на ноги. Тож у Парижі сім’я і зупинилася.
Тут Георгій продовжив своє навчання у школі, а також почав багато позаурочного часу проводити в бібліотеках. На паузу цей весь процес поставила Друга світова війна. Георгій долучився до тамтешнього руху опору проти німецьких загарбників. За це у 1944 році хлопця арештували та відправили до фашистського концентраційного табору, тож продовжити своє навчання Харпак зміг продовжити лише у 1945 році – після закінчення війни. Тоді він вступив до гірничої школи, а опісля до одного з найпрестижніших вищих навчальних закладів Франції – Коллеж де Франс. Там і розпочалася його любовна історія з фізикою, яка затягнулася на роки.
Саме там Георгій почав не просто здобувати фахові знання, слухаючи лекції видатного фізика, а й спробував себе в роботі, працюючи в лабораторії Жоліо-Кюрі. Опісля цього його кар’єрний шлях ішов лише і тільки догори. Так з з 1959 року він працював у Європейському центрі ядерних досліджень ЦЕРНі в Женеві, що, до слова, є одним із найвідоміших центрів фізики елементарних частинок. Фактично саме з цією організацієї і пов’язана вся наукова кар’єра Харпака.
Внесок Георгія Харпака у розвиток світової науки
Чи не найбільшу кількість часу Георгій Харпак присвятив удосконаленню детекторів для фіксації елементарних частинок, адже знав, що з розвитком прискорювачів заряджених частинок та відкриттям багатьох нових елементарних частинок відповідно з’являється і необхідність у нових моделях для їх спостереження і реєстрування.
Відтак він створив багатопровідну пропорційну камеру, яка була вдосконаленою моделлю його попередників – Вільсона, Андерсона, Блекета, Глейзера Альвареса та Поуеля.
Новинкою творіння Харпака було те, що за допомогою цього приладу можна було реєструвати значно більшу кількість частинок, а також стало реальним визначити траєкторію їхнього руху. Але і на цьому Георгій не зупинявся, він прагнув зробити свій винахід ще кращим, тож з часом розробив й інші багатодротинкові детектори: дрейфову камеру, часопроекційну камеру тощо.
Саме ці прилади у 1992 році і дозволили стати французькому фізику з українським корінням лауреатом Нобелівської премії у відповідній галузі, адже відзначили Харпака якраз-таки за «винахід і розвиток детекторів-частинок». Визнання найвищого рівня, погодьтеся, але це не заважало Георгію скромно називати свій прилад ”такою собі невеличкою штуковиною 10 на 10 см”.
Насправді ж ця невеличка штуковина дала змогу вивчати дуже рідкісні явища у сфері досліджень великої енергії, а також камеру й донині застосовують в біології та медицині під час обробки зображень людини. Тож скромність прикрашає хіба самого Георгія Харпака, який, на жаль, уже не з нами – він помер у вересні 2010 року. А от про прилад, створений фізиком з Рівненщини, скромно відгукуватися не вдасться, адже цей винахід є реальним кроком вперед у галузі фізики.