Лауреат Нобелівської премії: історія єврея родом із Рівненщини, який став одним з найвідоміших фізиків Франції

Ми всі точно знаємо: лауреати Нобелівської премії – це люди, якими можна, а точніше потрібно, захоплюватися, адже досягли вони світового визнання не через красиві очі, а завдяки своїй наполегливій праці. Але на цьому для більшості все наше «знаємо» фактично і закінчується, бо, хто став лауреатом, чому саме він і що це за людина, цікавить мало кого . Тож не дивно, що часто ми навіть і не припускаємо, що наші земляки зробили величезний внесок у розвиток науки. Така ж історія і з одним з найвідоміших фізиків Франції Георгієм Харпаком, який, уявіть собі, народився на нашій з вами Рівненщині, пише сайт rivnenski.info.

Георгій Харпак – уродженець Рівненщини

Георгій Харпак (інколи пишуть як Шарпак) народився 1 серпня 1924 року на півночі Рівненської області. Якщо ж ви запитаєте точніше, у якому саме місті, то є два варіанти: або в Сарнах, або в Дубровиці. Така неточність даних пов’язана з тим, що бабуся з дідусем майбутнього вченого протягом багатьох років проживали саме в Сарнах, тож цілком ймовірно, що молоде подружжя Мотела Харпака (тато Георгія) і Хани Шапіто (мама) спершу мешкали у їхньому будинку. Але у більшості досліджень все ж ідеться про те, що народився Георгій таки у Дубровиці, яка, до слова, перебувала тоді у складі Польщі.

Хлопчик був старшим сином у єврейській сім’ї, члени якої займалися виробництвом пива, газованої води та морозива. Загалом, знатна родина як на той час. Був у нього ще менший брат – Андре. У Дубровиці Георгій провів вісім років свого дитинства, тож на Рівненщині він і пішов у свою першу школу, а точніше в гімназію. Уже там було помітно, що на хлопчика чекає велике майбутнє, адже він був направду здібним учнем. Зокрема у цьому навчальному закладі малий Георгій розпочав вивчення двох мов: івриту і польської. До слова, загалом ж він володів п’ятьма іноземними мовами, це згодом йому стало в нагоді і під час наукової діяльності.

Окрім того, що юний Харпак був здібним хлопчиком, також про нього згадують як про напрочуд дружелюбну дитину. Так під час однієї з прогулянок зі своїм товаришем Георгій поранив ногу, ставши на стебло очерету. У рану потрапив мул, через що почалося запалення. Місцевий лікар заради хворобі не міг тож порадив батькам везти сина до Варшави. Це стало однією з причин переїзду сім’ї Харпаків за кордон. 

Життя Георгія Харпака за кордоном і початок наукової кар’єри

У Польщі сім’я Харпаків надовго не затрималася. У 1932 році вони у пошуках кращої долі переїхали до Франції. На щастя, у цій стороні світу в них була своя людина – дядько з родиною, які допомогли емігрантам стати на ноги. Тож у Парижі сім’я і зупинилася.

Тут Георгій продовжив своє навчання у школі, а також почав багато позаурочного часу проводити в бібліотеках. На паузу цей весь процес поставила Друга світова війна. Георгій долучився до тамтешнього руху опору проти німецьких загарбників. За це у 1944 році хлопця арештували та відправили до фашистського концентраційного табору, тож продовжити своє навчання Харпак зміг продовжити лише у 1945 році – після закінчення війни. Тоді він вступив до гірничої школи, а опісля до одного з найпрестижніших вищих навчальних закладів Франції – Коллеж де Франс. Там і розпочалася його любовна історія з фізикою, яка затягнулася на роки.

Саме там Георгій почав не просто здобувати фахові знання, слухаючи лекції видатного фізика, а й спробував себе в роботі, працюючи в лабораторії Жоліо-Кюрі. Опісля цього його кар’єрний шлях ішов лише і тільки догори. Так з з 1959 року він працював у Європейському центрі ядерних досліджень ЦЕРНі в Женеві, що, до слова, є одним із найвідоміших центрів фізики елементарних частинок. Фактично саме з цією організацієї і пов’язана вся наукова кар’єра Харпака.

Внесок Георгія Харпака у розвиток світової науки

Чи не найбільшу кількість часу Георгій Харпак присвятив удосконаленню детекторів для фіксації елементарних частинок, адже знав, що з розвитком прискорювачів заряджених частинок та відкриттям багатьох нових елементарних частинок відповідно з’являється і необхідність у нових моделях для їх спостереження і реєстрування. 

Відтак він створив багатопровідну пропорційну камеру, яка була вдосконаленою моделлю його попередників – Вільсона, Андерсона, Блекета, Глейзера Альвареса та Поуеля. 

Новинкою творіння Харпака було те, що за допомогою цього приладу можна було реєструвати значно більшу кількість частинок, а також стало реальним визначити траєкторію їхнього руху. Але і на цьому Георгій не зупинявся, він прагнув зробити свій винахід ще кращим, тож з часом розробив й інші багатодротинкові детектори: дрейфову камеру, часопроекційну камеру тощо. 

Саме ці прилади у 1992 році і дозволили стати французькому фізику з українським корінням лауреатом Нобелівської премії у відповідній галузі, адже відзначили Харпака якраз-таки за «винахід і розвиток детекторів-частинок». Визнання найвищого рівня, погодьтеся, але це не заважало Георгію скромно називати свій прилад ”такою собі невеличкою штуковиною 10 на 10 см”.

Насправді ж ця невеличка штуковина дала змогу вивчати дуже рідкісні явища у сфері досліджень великої енергії, а також камеру й донині застосовують в біології та медицині під час обробки зображень людини. Тож скромність прикрашає хіба самого Георгія Харпака, який, на жаль, уже не з нами – він помер у вересні 2010 року. А от про прилад, створений фізиком з Рівненщини, скромно відгукуватися не вдасться, адже цей винахід є реальним кроком вперед у галузі фізики.

Її мрія стати лікарем здійснилась в арабській країні

 “Для кожного Йорданія різна: для когось вона, як другий дім, а хтось - не бачить свого життя тут”. Саме з таких слів розпочала розмову з...

Петро Порошенко нагородив Мирославу Косарєву, рівненську просвітянку

Днями Гарант держави нагородив орденом княгині Ольги ІІІ ступеня Мирославу Косарєву, яка являєтьсявідповідальним секретарем Рівненського обласного об’єднання «Просвіта» імені  Т. Шевченка.  Урочисте вручення відбулося у Львівському оперному театрі під час святкування  150-ї річниці заснування товариства...
..