Вона народилася в Києві і загинула від рук нацистів у Кракові, її доля пов’язана зі Львовом та Варшавою, але найщасливіші свої роки вона провела у Рівному. Талант неймовірної поетеси єврейського походження Зузанни Ґінчанки неможливо загубити у часі, адже їй немає подібних. Ця жінка вміла зачаровувати не лише словом, а й своєю присутністю. Хоч і прожила вона усього 27 років, її ім’я назавжди вписане в українську та польську історію, пише rivnenski.info.
Дитинство, родина, юні роки
Фото взяте з ресурсу: https://my.rv.ua/
Зузанна Ґінчанка народилася 9 (22) березня 1917 року в Києві в родині адвоката Семена Борисовича та Цецилії Абрамівни Гінцбург. Ще коли вона була маленькою, її родина переїхала до Рівного, де жили родичі Цецилії. У той час у Рівному проживало близько 30 тисяч осіб, серед переважну частину становили євреї.
Дідусь Зузанни мав успішний аптечний бізнес у Рівному. Він був фармацевтом, мав мережу аптек, аптечних складів та магазин. Будинок близьких родичів родини Гінцбург розташовувався приблизно навпроти Рівненського академічного театру і був знищений під час бомбардувань у 1944 році. Пізніше на тому місці встановили “камінь спотикання” на честь Зузанни.
Змалечку вихованням майбутньої поетеси займалася бабуся – Хая Клара Сандберг, відома у Рівному меценатка. Саме вона влаштувала маленьку Зузу, як називали дівчинку в родині, до місцевого французького дитсадка. Писати вірші Зузанна почала доволі рано – у 3-4 роки, чим викликала захоплення в бабусі.
Невдовзі батьки Зузанни розлучилися. Її батько не зміг реалізувати себе у Рівному як юрист і виїхав до США, після чого обірвав будь-який зв’язок з донькою і не підтримував її фінансово. Для дівчинки ця розлука стала болючою, Зузанна виправдовувала батька, а подружкам розповідала, що він став актором в Америці і надсилає їй фотографії. Мама Зузанни після розлучення також була зосереджена на налагодженні особистого життя і скоро знову вийшла заміж за інженера-хіміка та переїхала з ним до Іспанії.
Дівчинка вчилася у престижній Рівненській державній польській школі імені Тадеуша Костюшка з польською мовою викладання. Перші поезії Зузанни Ґінчанки були опубліковані у шкільному журналі “Echa szkolna”. У 1934 році вона написала вірш “Граматика”, який був надісланий на літературний конкурс молодих поетів від часопису “Літературні відомості” до Варшави й отримав відзнаку. Також у місті своєї юності Зузанна Ґінчанка була учасницею поетичної групи “Волинь”, до якої входили відомі волинські майстри слова Чеслав Янчарський, Юзеф Лободовський, Вацлав Іванюк, Стефан Шайдак, Владислав Мільчарек та інші.
Після закінчення навчання у Рівному молода поетеса за порадою популярного тоді польського поета Юліана Тувіма вступила до Варшавського університету на філологічний факультет.
Життя у Варшаві
Фото взяте з ресурсу: https://my.rv.ua/
Молоду поетесу вабили можливості столиці, тож вона з головою поринула не стільки у навчання, скільки у культурне життя Варшави. У літературних та мистецьких колах красуня з незвичайною зовнішністю не залишалася без уваги. Це допомогло дівчині з невеликого українського міста зав’язати корисні знайомства в літературному середовищі та розвивати свій талант у дебатах інтелектуалів. Варшавських знайомих, які були видатними діячами мистецтва, Зузанна Ґінчанка підкорювала своїм завжди блискучим виглядом, дотепністю та освіченістю.
Саме у польській столиці стався творчий дебют поетеси. У 1936 році Зузанна видала першу і єдину свою прижиттєву збірку “Про кентаврів”. У віршах цієї збірки простежуються мотиви, навіяні міфологією та історією.
Проте і місто, де вона виросла, Зузанна Ґінчанка не забувала і щоліта приїжджала в гості до бабусі до Рівного. У Рівному поетеса також не сумувала: відвідувала знамениті Волинські Торги, ходила на театральні вистави, до кінотеатру, зустрічалася зі шкільними друзями. Однак після літа 1939 року Зузанна до Варшави так і не повернулася, тому що почалася Друга світова війна.
Період Другої світової війни у житті поетеси
Частину Польщі захопили німці, іншу частину – СРСР. Так Зузанна і її бабуся опинилися під радянською владою. Будинок бабусі майже відразу націоналізували, через що Хаї Кларі довелося переїхати до маленької кімнати для прислуги. На сімейній нараді було вирішено, що Зузанна поїде налагоджувати подальше життя до Львова, де їй було б легше розчинитися між людьми і уникнути переслідувань через своє походження.
У Львові поетеса працювала перекладачкою з російської мови та вийшла заміж за мистецтвознавця Міхала Вайнцігера, який був старшим за неї на 14 років. Він також був євреєм, але його зовнішність дозволяла йому жити і працювати з підробленими документами. А для Зузанни приховати своє походження було набагато складніше, адже вона мала виразну зовнішність. Поетесу двічі зраджували сусіди, доносячи на неї гестапівцям. Врятував її тоді підроблений паспорт, у якому вона була зазначена як вірменка. Зуза написала вірш про зрадницю-сусідку, який став після війни доказом для арешту цієї особи.
Зі Львова Зузанна Ґінчанка з чоловіком переїхала до Кракова, де подружжя ховалося від гестапо, постійно змінюючи місце проживання. На жаль, це їх не врятувало. Спершу заарештували та вбили Міхала, а згодом й Зузанну. Польським дослідникам вдалося знайти дві записки поетеси, одна з яких була написана за місяць до звільнення Польщі від нацистів. Вона просила теплі шкарпетки, мило, літню блузку та сукню. Більше звісток про неї не надходило, адже приблизно у цей час Зузанна Ґінчанка була розстріляна в концтаборі Плашув у 27-річному віці.