Рівненський Палац дітей та молоді має цікаву історію та пережив різні часи. За роки свого існування змінилося декілька керівників закладу, проте він завжди займав одне з кращих місць у всеукраїнському рейтингу. Тут діти різних вікових категорій проявляють свої творчі здібності, вчаться груповій роботі, виступають на сцені перед великою публікою та здобувають призові місця не лише на всеукраїнських конкурсах, а й далеко за межами країни. Про різні періоди існування Рівненського міського Палацу дітей та молоді ми розповімо детальніше у нашому матеріалі на rivnenski.info.
Як все починалося
25 січня 1940 року у нашому місті почалася історія Палацу дітей та молоді. На першому етапі свого існування він отримав зовсім іншу назву та був відомим як Палац піонерів та жовтенят. Першим директором закладу призначили Харитонова Семена Харитоновича.
Спочатку це було декілька невеликих приміщень по вулиці Соборній, де раніше знаходився музей господарства Волині. Згодом у 1985 році з’явилася величезна будівля по вулиці Князя Володимира. Палац дітей та молоді пройшов нелегкий шлях. Він бачив як відстоювалися різні громадянські позиції, зрештою на його шляху зустрічалися сотні людських доль та їх політичні погляди, а головне – заклад вистояв на зламі історичних епох, коли розпався радянський союз, а незалежна держава вставала з колін та відроджувалася.
Саме на молодь покладали великі надії та сподівання. Діти були основою майбутнього самостійної держави, тому важливо було їх виховати у правильному руслі.
6 березня 1940 року на черговому засіданні Рівненського обкому КП(б)У прийняли рішення розпочати будівництво Рівненського палацу піонерів. Влітку цього ж року заклад радо приймав перших вихованців.
Перший період існування і робота Палацу після Великої Вітчизняної війни
Напередодні Другої світової війни у приміщенні Палацу піонерів та жовтенят працювало декілька гуртків (наприклад, гурток художнього читання, драматичний, балетний, ансамбль пісні і танцю, різні музичні гуртки), які відвідувало близько 1200 дітей різного віку. Проте юним рівнянам пропонували не лише художній напрям. Оскільки в країні назрівала війна, у Палаці піонерів діяли гуртки іншого спрямування: протиповітряний, хімічної оборони, військово-санітарний та інші.
Новини, які відбувалися в закладі, часто висвітлювали кореспонденти легендарного обласного видання “Червоний прапор”. Діти та працівники Палацу напередодні війни готувалися до святкування Нового року та планували поставити новорічну ялинку. Юних рівнян готували до презентації грандіозної новорічної програми. За словами працівників газети, у дні проведення ялинки у Палаці може повеселитися біля 3000 школярів.
Проте святу не судилося відбутися через воєнні дії. Життя Палацу зупинилося. Під час війни діяльність закладу призупинили.
Вдруге Палац піонерів відкрився 9 липня 1944 року. Приміщення, яке він займав, потребувало капітального ремонту. Через два роки будівлю реконструювали та дещо переобладнали. На першому поверсі розташували бібліотеку та станцію юних натуралістів, а другий поверх повністю передали у користування Палацу піонерів. У Києві спеціально виготовили статуї піонера та піонерки, які стояли при вході до будівлі рівненського закладу.
Палац піонерів у післявоєнний період очолила Ольга Батуріна, а девізом закладу стала фраза: “Навчився сам – навчи товариша”. У стінах будівлі готували піонерів-інструкторів для подальшої допомоги керівникам гуртків у школі.
На той час у Палаці піонерів працювало 12 людей, серед яких 7 були педагогами. Колектив закладу був зацікавлений у навчанні та вихованні молодого покоління. Дітей вчили високим моральним цінностям, відповідальному ставленню до праці та навчання. Більше звертали увагу на естетичне виховання дітей, розвиток їх здібностей і талантів. У зв’язку з цим у закладі з’явилися нові гуртки: хоровий, балетний, художньої вишивки, образотворчого мистецтва та інші.
На початку 1948 року у Палаці піонерів розпочав працювати ансамбль піонерської пісні і танцю, учасники якого готували не лише концертні програми, а й вистави. Особливою популярністю користувався драматичний гурток, яким з 1948 року керувала Віра Рімша. Як професійна акторка вона зуміла організувати свою роботу таким чином, що маленькі рівняни з легкістю вчилися грі на сцені та виступали перед великою публікою без особливого хвилювання.
Не менш популярним був і хореографічний гурток, який відвідувало 80 дітей. З 1949 року юних танцюристів навчала професійна балерина Харківського театру опери і балету Марія Павленко. Хлопчики з великим бажанням записувалися на гуртки радіо- та авіамоделювання.
Гурток художньої вишивки та його популярність
У 1957 році до працівників Палацу піонерів приєдналася Євгенія Василівна Ємельянова. Будучи творчою особистістю, вона очолила гурток художньої вишивки. Ще в дитинстві жінка милувалася вишитими шедеврами своєї бабусі, а згодом проявила бажання самостійно створювати подібні вироби. Спочатку Євгенія Василівна подорожувала селами та збирала зразки узорів української народної творчості.
Найбільша заслуга майстрині є її популяризація та відродження поліської вишивки. Всі свої знання та любов до мистецтва вона передавала дітям, які в свою чергу з великим задоволення відвідували заняття, які проводила Євгенія Василівна.
Вже у 1958 році гурток Ємельянової отримує почесну нагороду і про видатну майстриню заговорили на всеукраїнському рівні. Роботи керівниці та її учнів займали призові місця не лише на місцевих виставках, а й на обласних та республіканських конкурсах. За свою невтомну працю Євгенія Василівна отримує звання “Відмінник народної освіти” та “Народний майстер декоративно-прикладного мистецтва”.
Робота Палацу дітей та молоді в 1960-1980-х роках
Значний розвиток закладу відбувся в період з 1960-х по 1980-ті роки. Саме в цей час активної діяльності зазнають відділи методичної та політико-масової роботи, художньо-естетичного виховання, науки і техніки, спортивно-масової роботи.
У цей період починає працювати міська Мала академія наук “Дослідник”, а також про себе на високому рівні заявили різні творчі колективи, наприклад, хор “Рівненські дзвіночки”, ВІА “Цвіркуни” та “Меридіан”, театральна студія та інші. Успішними були гурток вишивки та в’язання, ансамбль пісні і танцю “Дружба”, фотогурток, гурток авіа- та суднобудування та багато інших, які з радістю відвідували маленькі рівняни. У травні 1983 року відбулася довгоочікувана подія для вихованців та наставників Палацу: вони виступили на Центральному телебаченні в Останкіно в москві.
У 1968 році при Палаці заснували хор “Рівненські дзвіночки” під керівництвом Володимира Островського, а вже в 1976 році його роботу передали заслуженому працівнику культури України Марії Гончаровій. Цей хор виховав сотні дівчаток та хлопчиків та був найпопулярнішим на Рівненщині, нагороджений званням “Зразковий” та визнаний не лише на всеукраїнському рівні, а й за кордоном. Колектив хору побував на сценах Болгарії, Естонії, Польщі та інших країн.
У 1993 році при школі №2 працює хор “Ave Maria”, а з 2008 року він функціонує вже при Палаці дітей та молоді. За 15 років свого існування хор отримав багато почесних нагород, а його вихованці успішно виступали на сценах Німеччини, Франції, Італії, Чехії та інших країн.
Нова сторінка в історії розвитку Палацу дітей та молоді
В період з 1977 по 1985 роки основну увагу приділяли вивченню, узагальненню та розповсюдженню кращого досвіду піонерських дружин та шкільних організацій. У цей час багато зусиль спрямували на розвиток дитячого самоврядування не лише на шкільному, а й на міському рівнях. Для зручності утворили міські штаби (“Корчагінець”, “Прометей”, “Зірочка”, “Тімур”), якими керували методисти Палацу.
Штаби формували із кращих активістів міських шкіл, які мали досвід роботи з піонерами та жовтенятами. Представники цих організацій діяли організовано та покладалися на власну ініціативу. Завдяки їм проводилися різні свята, міські конференції та інші збори.
25 грудня 1985 року Рівненський міський Палац дітей та молоді отримав нове приміщення для подальшої своєї діяльності. З цього часу працівники позашкільного закладу максимально сконцентрували свою роботу на реалізацію дитячих потреб.
У 2020 році заклад відсвяткував своє 80-річчя. У навчально-виховному комплексі діти мають можливість всебічно розкриватися, самовиражатися, при цьому не втрачаючи своєї індивідуальності. Тут кожен маленький житель нашого міста почувається як вдома, бо викладачі з великою любов’ю виконують свою роботу та турбуються про своїх вихованців, як про власних дітей.