У колі письменників-гумористів рівненського краю добре відоме ім’я Володимира Опанасовича Грабоуса. Гумор завжди був підтримкою та порятунком для українців у складні часи, і це саме те, що дарував талановитий байкар своїй аудиторії – сміх, цікаві історії та гарний настрій. Його твори перекладалися кількома мовами і попри все залишаються актуальними, адже порушують вічні теми: добро і зло, справедливість, чистоту моралі, пише rivnenski.info.
Головні факти з життя Володимира Грабоуса
Майбутній письменник побачив світ 15 жовтня 1935 року. У дорослому віці Володимир Опанасович завжди з теплом згадував дитинство в рідному селі Мощаниця Острозького району, що на Рівненщині. Він зростав в атмосфері любові до давніх українських традицій, творчості, своєї батьківщини, бережливого ставлення до свого роду та домівки. Як і переважна більшість сільських дітей, світ Грабоус почав пізнавати, коли пас коней та допомагав батькові орати землю і засівати поле. А найулюбленішим періодом тоді для хлопчика були сінокіс та жнива.
Творчість супроводжувала майбутнього письменника всі юні роки. Його мати Анастасія співала в церковному хорі сорок років, а батько Панас мав чудове почуття гумору і любив жартувати. Сестри та брати Володимира також зростали співочими. Українські народні пісні оточували його усюди: в хаті, на вулиці, у полі. Все це сформувало характер та особистість письменника.
Володимир навчався у Могилянській середній школі, до якої щоденно ходив вісім кілометрів пішки туди і назад. Потім вступив до Львівського сільськогосподарського інституту, де отримав спеціальність вченого агронома-економіста, навчався в аспірантурі. За спеціальністю майбутній письменник пропрацював кілька років у колгоспі “Червона зірка”.
Літературний спадок рівненського сатирика
Перший вірш Володимира Грабоуса, який називався “Ліричне”, був опублікований 1956 року в Острозькій районній газеті. Під час навчання у Львові юнак не пропускав жодного засідання літературної студії “Франкова кузня” та літературних вечорів у Спілці письменників України, де познайомився з молодими літераторами та залюбки слухав вірші Дмитра Павличка, Володимира Лучука, Івана Сварника та інших.
Працюючи головою колгоспу, Грабоус надрукував великий цикл віршів в обласній газеті “Червоний прапор”.
З 60-х років рівнянин став активним учасником літературного життя і регулярно видавав свої байки та сатирично-гумористичні твори на сторінках таких журналів, як “Ранок”, “Перець”, “Жовтень”. Крім того, був співавтором збірок творів.
У 1976 році відбулося засідання Комісії з роботи з молодими авторами, де обговорювався звіт Рівненського обласного літературного об’єднання. Грабоус подав на розгляд комісії і ліричні, і гумористичні твори. Тоді відомий літературознавець і професор Степан Крижанівський порадив молодому письменнику зосередитися на написанні саме гумористичних творів й відзначив унікальний талант Володимира. Він прислухався до цієї поради і відтоді писав переважно в байкарському жанрі.
У 1987 році у львівському видавництві “Каменяр” вийшла книжка трьох авторів, де чільне місце зайняла добірка байок Грабоуса “Авторитетний дзвін”. Це принесло авторові популярність і всі його подальші твори мали успіх у читачів: “Осел на посаді”, “Заслужений Цапок”, “Гадюка та Журавель”, “На чисту воду” тощо.
За все життя Володимира Грабоуса було видано дев’ять гумористичних збірок. Його байки публікувалися в українських газетах, журналах, звучали на радіо. У своїх творах він висміював жадібних та егоїстичних людей, які заради свого успіху, кар’єри та багатства готові на все; засуджував хабарників, казнокрадів та любителів збагачуватися коштом інших. Володимир Грабоус довгий час очолював літературну студію “Пролісок” в одній із рівненських шкіл і домігся публікації збірки творів своїх вихованців.
Відомий рівнянин пішов із життя 30 вересня 2004 року.