Здобувши у 1991 році довгоочікувану незалежність, Україна ні на мить не припиняла боротьбу за неї. Була і Помаранчева революція, і Революція гідності, і АТО, і врешті-решт повномасштабне вторгнення. А разом з цим були і втрати: гинули і продовжують гинути ті, хто міг би творити новітню історію нашої держави, але… Але єдине, що Вони можуть тепер, – це вболівати за майбутнє України з небес. Одним з Героїв, життя якого обірвалося під час подій на майдані у 2014 році, є вірменин Георгій Арутюнян. Про те, як його доля пов’язала з Рівним та за що чоловік удостоєний звання почесного жителя нашого міста, – у матеріалі далі на rivnenski.info.
Трішки біографії
Георгій Арутюнян – чоловік, якого можна вважати водночас трішки вірменином, трішки грузином і далеко не трішки українцем. Вірменином він був за походженням, грузином – за народженням, а ось українцем – за покликом душі.
З‘явився на світ Георгій у липні 1960 року у Грузії – в містечку Батумі. Однак там він проживав лише до 1981 року, опісля ж – переїхав до України – так і розпочалася його сторінка життя, пов’язана з Рівним. Тут він і навчався, і працював, тут він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Наталею, і тут у нього народилася дитина. До речі, всього у Георгія їх було четверо: падчерка Анна, двоє доньок від першого цивільного шлюбу Регіна та Калапсі і найменша донечка Ашхен.
У Рівному тривалий час чоловік працював на “Рівнеоблводоканалі”, однак зарплати, яку він там отримував, не вистачало для комфортного життя, тож у 1995 році він звільняється і відтоді починає їздити на заробітки за кордон. Ситуацію це не надто змінило – сім’я все одно була дуже бідною… Відтак, втративши в 2012 році кохану дружину (жінка померла від епілептичного нападу), Арутюнян вирішив повернутися на батьківщину – у Батумі. Можливо, поруч з родиною стало б легше? Але відповіді на це питання отримати йому так і не судилося, адже перед тим, як від’їжджати до Грузії, Георгій пообіцяв собі, що на річницю смерті своєї Наталі він встановить пам’ятник на її могилі, і вже після зі спокійною душею повернеться додому. Але ж ні, бо у 2013 році в Україні розпочалася Революція гідності, осторонь якої Арутюнян залишитися не зміг.
Участь Георгія Арутюняна в Революції гідності
Не зміг тому, що за роки проживання в Україні він встиг щиро її полюбити – полюбити так, як, відверто кажучи, не кожен корінний українець, це здатен робити… Тож не дивно, що з початком Революції гідності Георгій Арутюнян поставив собі і всім своїм знайомим риторичне питання: “Чому ж він досі тут, коли в цей самий час молоді хлопці вже там?”, наперед знаючи відповідь, що він теж обов’язково опиниться там – в самому епіцентрі подій – у Києві, на майдані Незалежності.
Вперше до столиці Георгій приїхав на початку грудня 2013 року – відразу після того, як з телевізора почув новини про вбитих під час протистояння на вулиці Грушевського хлопців. За збігом обставин, одним з перших загиблих став теж вірменин – Сергій Нігоян. Тож після озвученого для падчерки Анни речення “Вбили земляка” Арутюнян і подався до столиці.
Там чоловік приєднався до “Рівненської сотні” від ВО “Свобода”. Однопартійці виявились такими близькими Георгієві за духом, що до мрії назбирати кошти на пам’ятник дружині додалася ще одна: звозити друзів з майдану на свою Батьківщину – до Грузії. Але, на жаль, бажання Кавказа (таке псевдо дали Арутюняну) залишилося лише бажанням, адже Революція гідності для Георгія хоч і не була першою (свого часу він брав участь і в Революції троянд у Грузії, і в Помаранчевій революції в Україні), на жаль, стала останньою.
Загибель Героя Небесної Сотні
Після боїв з тітушками, під час яких Георгію зламали руку, друзі-побратими відправили чоловіка додому у Рівне. Але там Арутюнян надовго не затримався – уже 17 лютого 2014 року Кавказ знову повернувся до Києва. І це повернення стало останнім.
Вранці 20 лютого Георгій зі своїм однопартійцем Юрієм Коханцем виносили поранених протестувальників, пробираючись сходами з боку Хрещатика до стели на майдані Незалежності. Весь той час по учасниках Революції гідності вели прицільний вогонь. Аби допомогти мітингарям, Георгій вирішив побігти до барикад і кинути у вогонь шини, щоб збільшити димову завісу, заплющивши тим самим спецпризначенцям на певний час “очі”. Арутюнян побіг, але, на жаль, не добіг: саме у цей момент у нього влучила куля снайпера. Як пише Світлана Терейковська у книзі “Розстріляна гідність”, куля ввійшла у лівий бік шиї та вийшла з правого плеча Кавказа. І хоч побратими швидко віднесли пораненого до медпункту в Михайлівський собор, врятувати його не вдалося – у віці 53 років він помер від крововтрати.
У ніч з 21 на 22 лютого Георгія привезли до рідного Рівного. І хоч повертався додому Герой дійсно вночі, гідно зустріти вірменина-майданівця, який на рівні з українцями відстоював європейські цінності нашої країни, на вулиці міста вийшло близько пів тисячі людей. Серед тих п’ятисот рівнян була і Георгієва на той час трирічна донечка Ашхен, яка, побачивши мертвого батька, сказала: “Тихо, тато спить”…
23 лютого 2014 року з Георгієм Арутюняном попрощалися у Рівненському облмуздрамтеатрі, опісля Героя Небесної Сотні поховали на кладовищі “Нове”.
Чи відомо, хто вбив?
У вбивстві 48 майданівців, зокрема і Георгія Арутюняна, звинувачують п’ятьох ексберкутівців: Олега Янішевського, Павла Аброськіна, Сергія Зінченка, Сергія Тамтура та Олександра Маринченка. Суд над ними тривав довгих шість років – з 2016 по 2022 рік. Падчерка Арутюняна Анна Адамчук їздила чи не на кожне засідання, аби домогтися справедливого покарання вбивцям. Чи домоглася? Частково.
Попри те, що в 2019 році усіх 5 вбивць обміняли на українських полонених, у 2023 суд врешті-решт виніс свій вирок. Олександра Маринченка, який разом із Сергієм Тамтурою у жовтні 2020 повернувся в Україну, було засуджено до 5 років перебування за ґратами. Тамтуру ж за всіма статтями обвинувачення виправдали…
Командира полку беркутівців Олега Янішевського засудили до довічного позбавлення волі, та є деяке «але»: зробили це заочно, адже він з 2020 року перебуває у міжнародному розшуку. Так само, як і його «підлеглі» Зінченко та Аброськін. Цим двом суд призначив покарання у вигляді позбавлення волі строком на 15 років – теж заочно.
Пам’ять про Георгія Арутюняна
Георгія Арутюняна, вірменина за національністю з грузинським паспортом та українським серцем (так про нього говорить падчерка Анна), у Рівному пам’ятають. Зокрема:
- У червні 2014 року депутати Рівненської міської ради удостоїли Георгія Арутюняна звання “Почесний громадянин міста Рівне” та посмертно нагородили відзнакою “За заслуги перед містом”.
- У листопаді того ж року указом президента чоловіка офіційно визнали Героєм України та відзначили орденом “Золота Зірка”.
- У 2015 патріарх УПЦ КП Філарет нагородив Героя почесною медаллю “За жертовність і любов до України”
Окрім того, пам’ять про учасника Революції гідності живе на перетині вулиць Соборна – 16 липня у Рівному, де розташований стенд на честь майданівця, та на вулиці Інститутській у Києві, де ім’я Георгія Арутюняна викарбоване на меморіалі Героїв Небесної Сотні, – Героїв, які не вмирають, навіть попри те, що помирають.