“Найквітковіший” фестиваль країни – так можна назвати свято квітів у Рівному, яке залишилось у далекому минулому, але барвисті спогади про нього досі у серцях містян. Рівняни люблять цікавий відпочинок і віддавна влаштовували веселі, гучні фестивалі. Про деякі з них відомо кожному, але історію радянського свята квітів пам’ятають зовсім не всі. Цим святом багато років поспіль завершувалося літо і його приурочивали до так званого радянського визволення міста у 1939 році, але якщо відкинути пропагандистський підтекст, цей фестиваль запам’ятався своїм вшануванням квіткової краси, пише rivnenski.info.
З чого все почалося?
Свято квітів народилося із захоплення талановитого рівнянина, який дуже любив світ флори – Анатолія Федоровича Крашаниці. В тогочасному Рівному він був доволі відомою людиною і завзятим квітникарем. У дворі свого будинку на вулиці Чорновола він дбайливо вирощував квіти, хоч і місця там для них було замало. Одного дня Анатолій Федорович дізнався сумну новину: на місці, де росли його квіти, планують провести водогін. Квітникар занепав духом і вирішив, що рослини доведеться викорчувати, але спочатку звернувся до міської ради з проханням пересадити їх у парк навпроти будинку – шкода було викидати те, в що він вклав так багато часу та сил.
На щастя, у парку знайшлося місце для квітів Анатолія Крашаниці. У 1960 році до парку якраз приєднали нову територію, яка була занедбаною, порослою кропивою та бур’янами. Ліпшого місця для втілення мрії Анатолія Федоровича годі було й шукати. А найбільше квітникар знався на жоржинах і за десять років назбирав аж 400 сортів. У парку він планував висаджувати нові сорти, зокрема й ті, які вивів сам. Серед них були сорти “Микола Кузнєцов” з червоно-білими пелюстками, “Олеко Дундич” з густо-червоними, “Оксана Петрусенко” (радянська оперна співачка) — з ніжно-рожевими. Як розповідали сучасники Анатолія Федоровича, його жоржини були напрочуд гарні. Він мріяв вивести сорт пахучих жоржин, але, на жаль, це бажання втілити йому не вдалося. Проте в історії міста цей працьовитий чоловік залишив свій слід, і, можна сказати, започаткував нове радянське свято.
Барвиста виставка
Ділянка у парку, за якою почав доглядати Анатолій Крашаниця, згодом розрослася. Праця чоловіка надихнула й інших небайдужих рівнян долучитися до посадки квітів – інженера Михайла Никоненка, лікаря Федора Мартинюка, домогосподарок Галини Івончик та Стефанії Корхової. Пізніше приєдналися і звичайні школярі, студенти, працівники швейної фабрики, учасники станції юних натуралістів. Занедбана околиця парку змінювалася на очах. Невдовзі з’явилася і ділянка з лікарськими рослинами, яку створив рівнянин Петро Федорович Непокульчицький. На схилі років він вирішив присвятити себе збереженню лікарської флори, що зникає, і зібрав у парку понад сотню рідкісних рослин Полісся.
У 1960-1961 роках у рівненському парку за участю ентузіастів було створено одну з перших квіткових виставок в Україні. На ній було близько 500 сортів жоржин, 200 сортів гладіолусів, 60 сортів троянд, 50 сортів флоксів, тюльпанів, лілій, однорічних квітів і кущів. Так і виникла ідея щорічно проводити тут фестиваль квітів на початку вересня.
Не було такого закладу, підприємства, установи, які не брали б у ньому участі – фестиваль був загальноміським. Але оскільки це було радянське свято, не обійшлося без комуністичної пропаганди. У всіх квіткових композиціях, букетах, клумбах обов’язково мали бути згадки про КПРС, Леніна, “червоних визволителів”, комсомол.
Рівнянам, звісно, запам’яталися не комуністичні гасла, а справжній квітковий рай, у який поринало місто у ці дні. За це їм і полюбилося це свято. До кінця 1980-х воно поступово втрачало свою актуальність, і, попри спроби працівників парку відродити його без ідеологічної складової, зникло зовсім.